Ви зараз переглядаєте ХТО ВИНЕН?

ХТО ВИНЕН?

Війна зруйнувала життя кожного з нас. Безглузде страждання. Звіряча жорстокість. Така жахлива катастрофа, як ця війна, змушує нас кричати зі зрозумілим болем і відчаєм: «Якщо існує добрий Бог, чому Він допустив, щоб нас спіткало таке зло? Чому Він не запобіг цьому? І чому Він зволікає та не покладе йому кінець прямо зараз?

На жаль, іноді Богові доводиться зволікати саме для того, щоби привернути нашу увагу. Найчастіше — занадто часто — допоки у нас все добре, ми не думаємо про Бога. Бог попереджав нас і наших предків про цю небезпеку.

«Гляди, щоб ти не забув Господа, Бога твого, не дотримуючись заповідей Його, і законів Його, і настанов Його, котрі нині заповідаю тобі. Коли будеш їсти доволі, і спорудиш гарні доми, і будеш жити в них; і коли буде в тебе багато великої і дрібної скотини, і буде багато срібла й золота, і всього в тебе буде багато; то гляди, щоб не запишалося твоє серце, і не забув ти Господа, Бога твого, Котрий вивів тебе з Єгипетської землі, з дому рабства»(Повторення Закону 8:11-14).

Коли все в житті добре, ми поступово впадаємо в стан духовної амнезії. Ми ігноруємо Бога або взагалі заперечуємо Його існування. А потім раптом трапляється катастрофа, і ми питаємо себе: чому.

Я згадую одну розмову в 1991 році в Одесі, коли Радянський Союз тріщав по всіх швах. Всюди був суцільний хаос. І одного разу я заговорив на вулиці з молодим одеситом, який почав палко й завзято запевняти мене в тому, що він атеїст. Коли я запитав його, чому він настільки впевнений, що Бога не існує, він широко розкинув руки й сказав з неприхованою люттю:

— Подивіться на все це! Якщо Бог є, то чому ж Він дозволяє цьому відбуватися?

Я почав терпляче пояснювати:

— Не Бог це зробив з нами, — сказав я. — Ми самі це зробили. Сімдесят років тому ми сказали Богові, що Він нам не потрібний. Ми сказали Йому, що Його взагалі не існує. І заявили, що збираємося будувати рай на землі без жодної допомоги з Його боку. І знаєте, що Він сказав у відповідь?

Молодий чоловік був дуже люб’язний, він терпляче слухав, не перебиваючи, тому я продовжив:

— Бог сказав: «Гаразд».

Потім я додав:

— Ми не можемо звинувачувати Бога в тому, що відбувається, якщо ми заперечуємо Його існування. Ми не можемо звинувачувати Його в тому, що Він не втручається, якщо ми самі сказали Йому дати нам спокій.

Цю правду важко чути, і таке дистанціювання Бога може здаватися нам дріб’язковим, ніби Він каже: «Ну й добре! Якщо ви не хочете мати нічого спільного зі Мною, тоді Я теж не хочу мати нічого спільного з вами». Але це зовсім не те, що насправді каже Бог. Бог страждає разом з нами, і Він хоче увійти до нашого життя. По суті Він практично благає кожного з нас попросити Його втрутитися. «Поклич Мене в день скорботи, — каже Він. — …Я визволю тебе, і ти прославиш Мене» (Псалом 49:15).

Бог не дріб’язковий. Його серце переповнює біль.

Є такий відомий вираз, запозичений зі сфери спорту: «Тепер м’яч на нашому полі» — напевно ви його чули. Він означає, що наступний крок за нами і те, що буде далі, залежить від нас. Чи готові ми покликати Бога або й надалі звинувачуватимемо Його в усіх наших злигоднях, одночасно заперечуючи саме Його існування?

Коли ми кличемо, Він відповідає. Але є одна проблема. Дуже часто ми волаємо до Нього й благаємо про Його втручання, і в Своїй милості, співчутті та любові Він робить саме те, що ми просимо, Він втручається. Безпосередня проблема вирішується. Проте згодом ми знову відвертаємось від Нього. Те, що Він для нас зробив, ми приписуємо собі та викидаємо Його з голови.

На жаль, цей сценарій раз по раз повторювався протягом більшої частини історії нашого народу в біблійні часи, та ми ніяк не можемо вирватися з нього й сьогодні. У Книзі Суддів описано масштабну кризу, коли «заволали сини Ізраїля до Господа, і Господь поставив їм рятівника» (Суддів 3:15). Проте, щойно криза минула, «сини Ізраїля знову почали учиняти лихе перед очима Господніми» (Суддів 4:1).

Якщо ми кличемо до Бога, Він обіцяє відповісти. Проте, коли ми кличемо, наш поклик має включати визнання нашої невірності та щире бажання повернутися до Того, кого ми відштовхнули, але хто все одно чекає на нас, воліє втрутитися й допомогти. Його ім’я Ієшуа, Месія Ісус. Ми знехтували Ним і відштовхнули Його, коли Він приніс у жертву Своє безгрішне життя у сплату за наші гріхи. Ми відвернулися від Нього, коли Він умирав за нас. Проте Він не залишився серед мертвих. Він живий і зараз звертається до нас так само, як колись до наших предків: «Поклич Мене в день скорботи, і Я визволю тебе».

Отже, м’яч на нашому полі. Чи покличемо ми Його?

Я розумію, що, можливо, вам буде нелегко прийняти мої слова. Проте, перш ніж відмахнутися від них, бо вони вам не подобаються, хіба не хочете ви дізнатися чи вони правдиві? Я буду щиро радий поговорити з вами або написати вам.

Аві Снайдер

Залишити відповідь